У Грушевскгог в "Історії України-Руси" есть кое-какие ссылки.
В сучасних депешах Тьєпольо маємо про се звістку з кінця марта 1646 р., що король за смертю гетьмана вислав свого післанця, аби розвідати ся, як стоїть справа з козацькою діверсією, і в пізнїйшій депеші, з 4 серпня н. с. він оповідає, як йому король звірив ся, що він мав у себе невдовзї по смерти гетьмана козацьких старшин, наказав їм іти в морський похід, і дав їм на се гроші 3).
Стало ся се, як було вже сказано - коло 20 квітня н. ст. 4). В посольстві їздили обидва осаули військові Іван Барабаш і Іляш Караімович і з низшої старшини Нестеренко і Хмельницький 5). Їх називає Освєнцім, додаючи, що предметом переговорів була морська експедиція на Чорне море. Козаки, каже він, „радо дали себе намовити і пообіцяли поставити в сю експедицію 60 добре уоружених чрвнів — аби тільки на справленнє і спорядженнє дістали на кожний [човен] по 100 талярів, і для лїпшого їх забезпечення зараз їх їм дано і 6000 тал. відраховно” 6).
Його оповіданнє потверджують признання козацького полонянника 1648 р., Михайла Друшенка, допитуваного на тортурах на елєкційнім соймі. По його словам, Барабашенко, Іляшенко і Хмель були у покійного короля, була рада в ночи і сїм сенаторів було на тій радї; дав їм король привилей на збільшеннє війська і позволеннє іти на море. Так переповідає се соймовий дневник 7). Про видачу власне такої суми, яку вказує Освєнцїм, 6 тис. талярів або 18 тис. золотих, говорить иньше сучасне джерело — памфлєт на Осолїньского, котрого автором уважали Вишневецького. Тут Осолїньскому робить ся закид, що він радив королеви напустити козаків на Турка „і закликавши козаків між котрими був і Хмельницький, дано їм 18 тис. зол. на побудованнє човнів; видано також і ріжні привилеї під приватною печаткою [короля] і намовлено, аби скинули з себе ярмо і йшли на море” 8).
Вот в Примечаниях к 8 тому:
3) Dopo la morte del general (гетьман Конєцпольский) facessimo venir a noi li сарі di Cosacchi, gh habbiamo dati dinari et ordini et s assicuriamo, che hаvеrаnnо obedito (у Чермака c. 110 i 391-2).
4) Зводячи до купи пізнїйші звістки, що король виплатив тодї козакам 18 тис. зол. або 6 тис. талярів, з рахунками Тьєпольо, де під днем 20/IV значить ся виплата королеви саме такої суми (6 тис. талярів — 18 тис. зол.). Чермак зовсїм правдоподібно вивів, що козаки одержали від короля гроші власне тодї — 20/IV або день-два пізнїйше (с. 394-5).
5*) Іляш був осаулом від р. 1638 (див. ч. І с. 313), Барабаш згодом теж дістав ся на сей уряд — з таким чином він записаний на двох книгах, наданих ним в черкаську церкву 1645 р. (Максимович, І с. 402).
6) Dyaryusz c. 134.
7) Пам. кн. Міхаловского с. 299; переповідає також сї зізнання Радивил в своїх записках, але не так докладно (л. 126).
8) У Темберского Annales, с. 142 (в лат. перекладї).
9) Michałowski c. 75 і 77 й иньші копії петиції, як вище.
10) Так напр. Марек Собєский, бувши у Хмельницького в неволї в 1648 р., чув від нього, що Володислав дав козакам „кілька тисяч” на спорядженнє човнїв (Місhаłowski с. 120, Temberski c. 101). Кисїль в потвердженнє згадки козацького посольства про листи пок. короля заявив, що також чув від Потоцкого про таку грамоту Володислава, дану козакам (Michałowski с. 105). Про дане королем порученнє готовити ся на море — Хмельницькому спеціально — переказують поголоски Силич і Кунаков, Акты Ю. З. Р. III с. 217 і 179. Козацьку память про сї факти переказує Самовидець: Хмельницький з Іляшем, бувши у короля в посольстві „упросили писмо албо привилей на роблення челновъ на море, мимо вЂдомость гетмановъ коронныхъ, що одержавши тоє скрито держали отъ полковниковъ въ Переяславлю” (с. 6).
12) Скрізь говорить ся про оден привилей, Чермак (с. 111 і 393) добачав у зізнаннях Друшенка відомість про два осібні привілеї на збільшеннє війська і на похід на море, але того нема в словах Друшенка, і такий здогад взагалї не має для себе підстави в джерелах.
И далее там же - см. [М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ IX. Стор. 1.]
То есть, по этой версии , Владислав подписал обращения к казакам, в которых практически провоцировал гражданскую войну... Хм. Мог ли король быть столь бездарным политиком, ведь это самоубийство?
Кому самоубийство, а кому реальполитик. Может, разыграть козацкую карту - это последнее, что ему оставалось.
Хмельницкий же вместо Владислава разыграл эту карту для себя.
Вот кстати там же:
13) Декотрі новійші польські дослїдники, боронячи Володислава від старих обвинувачень в підбунтуванню козаків, силкують ся втиснути його переговори з козаками в моживо льояльнї рами - мовляв, в учинку Володислава не було нїчого противзаконного. Одначе вже сама таємничість, якою окружив він свої переговори з козаками, і той факт, що він завів зносини з низшою козачою старшиною, минаючи її законних властей — комісара і полковників, показують, що король сї зносини сам уважав вчинком нелєґальним, революційним.
Сообщение отредактировал Стрiлець: 12 сентября 2010 - 23:33
Кто говорит: «я люблю Бога», а брата своего ненавидит, тот лжец: ибо не любящий брата своего, которого видит, как может любить Бога, Которого не видит?
И мы имеем от Него такую заповедь, чтобы любящий Бога любил и брата своего.
Коли хтось каже: «Я люблю Бога», а ненавидить брата свого, той не правдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить.
І таку ми заповідь одержали від Нього: «Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого.»
1 Іоанна.4:20.21
" );
_last = ipsLightbox.lightboxImage.src;
}
}
/* Check for init and then keep checking for new image */
_to = setTimeout( "gbl_addDownloadButton()", 1000 );
}
//]]>