брехні навколо Крут або чи була поразка?
Ненавиджу патетику і надмірний пафос. і навіть думав цю тему обійти в себе в журналі.
але вона мене просто переслідує роками. то чого буду втікати від неї? напишу кілька своїх думок. а в мене як історика вони є.
29 січня 1918 року біля станції КрУти на Чернігівщині, між Ніжином і Бахмачем, за 120 км від Києва, відбувся бій, який як мало яка подія, досі зазнає чимало спекуляцій.
мої думки з цього приводу засновані переважно на спогадах учасників бою (Ігор Лоський, Іван Шарий та інші), генерала О. Удовиченка, який приймав звіт після бою тощо. "дані" ж людей, які були далеко від місця подій якраз і внесли плутанину (наприклад шановний історик Д. Дорошенко та безліч інших). сприяли тому ж галицькі студенти 1930-х років, які міфологізували подію, творячи з неї новий міф (хоча само по собі це може й не погано). пройдемся по міфах (і по правді):
1. "триста безвусих, недосвідчених і неозброєних студентів".
перший міф. учасників бою з української сторони було близько 600 осіб. цей факт є доведеним на основі військових звітів. точніше: "1-а імені гетьмана Богдана Хмельницького Юнацька Військова школа", яка складалася з 4-х сотень (по 150 юнаків), 18 кулеметів та 20 старшин, тобто загалом один курінь (батальйон). це й була основна частина оборонців Крут. крім юнаків, які вже перебували на станції Крути о 4 годині ранку 27 січня 1918 року до них приєдналася Студентська сотня помічного куреня Січових Стрільців в числі 115-130 людей. правда сам курінь ще не був сформований. це була його перша сотня, що складалася з київських студентів, а 4-та чота (бл. 30 осіб) сотні складалася із школярів, навіть підлітків 14-16 років. студенти пройшли 7-денний вишкіл і вміли стріляти. а юнаки школи, або "юнкери" вже мали достатній військовий досвід у боях з більшовиками. Гончаренко та деякі інші пройшли фронти Першої світової війни.
комендантом оборони Бахмача і командиром куреня юнацької школи було призначено сотника Аверкія Гончаренка, який пройшов Першу світову війну. тому не відповідає дійсності
міф №2, що боєм керував сотник Омельченко, який опісля помер від поранення в бою. натомість, загальне керівництво здійснював сотник Аверкій Гончаренко.
показово, що на з'єднання з наступаючими більшовиками, тобто з тилу проти своїх, з Ніжена виступив український полк ім. Шевченка. і взагалі через непродуману політику Центральної Ради (тодішньої "верховної ради") у військових та інших питаннях, українська армія була фактично розпущена. залишилось тільки декілька боєздатних добровільних формувань (полк Січових Стрільців, Гайдамацький кіш Слобідської України, та ж Юнацька школа ім. Хмельницького тощо).
3-м міфом є мовляв "різанина", в якій більшовики добивали беззбройних українських "дітей". "брехня як шапка". отже, яким був перебіг бою?
Ворог, який переважав українців майже у десять разів, очолений відомим Муравйовим, ішов як на парад, але наштовхнувся на сильний опір юнаків. бій тривав цілий день в снігу за 20-градусного морозу. завданням 600 українців було протриматися день. Увечері під загрозою оточення більшовиками та вже згаданим "українським" полком ім. Шевченка з Ніжена, що виступив на з'єднання з наступаючими більшовиками, вирішено відступити з бою на станцію. організований відступ відбувався холоднокровно уже в темряві. вояки сіли у потяг на станції і рушили у напрямі Києва, де з’єдналися з Чорними гайдамаками Симона Петлюри і взяли участь у придушенні більшовицького заколоту на заводі ”Арсенал”.
то кого ж розстріляли/закололи багнетами на станції?
після бою під час перегляду в студентській сотні не виявилося цілої чоти чисельністю 35 людей. виявилося, що вони відступаючи, очевидно для скорочення дороги, пішли на світло станції Крути і натрапили на більшовиків, що якраз надійшли. 28-ро студентів було закатовано, їх не розстрілювали, а кололи багнетами (може, щоб не створювати шуму стріляниною), 7 поранених доставили до Харкова, звідки їм вдалося втекти. серед них наприклад Ігор Лоський, син міністра. іношму сину міністра студенту Володимиру Шульгину не поталанило. саме цих 28 загиблих і було поховано на Аскольдовій могилі в березні 1918 року, вже після визволення Києва від більшовиків.
міф №4 - "зрада офіцерів".
не відповідає дійсності і звинувачення у зраді старшин (офіцерів), які мовляв сиділи у вагоні і пиячили, а потім сіли в поїзд і втекли, не давши всім евакуюватися. насправді ж із 20-ти старшин загинуло 10, а один помер у шпиталі (сотник Омельченко). сотник Лощенко навіть виготовив саморобну гармату, яка на дрезині переміщалась вздовж колії, обстрілюючи більшовиків.
міф №5 - "поразка".
постає питання: якщо вояки виконали наказ, і навіть перевиконали його, затримавши ворога замість одного дня на кілька днів, то чого тоді поразка? до того ж втрати більшовиків були більшими.
отже, втрати української сягали: близько 250 юнаків, одна чета студентів (28 осіб) і 10 старшин, тобто близько 300 осіб із 600 учасників бою. половина.
втрати більшовиків були значно більшими, що очевидно й викликало лють Муравйова при розправі з полоненими. інша половина, ті хто не загинули, взяли участь у придушенні більшовицького повстання на заводі "Арсенал" у Києві і у всіх визвольних змаганнях. а окремі учасники бою пізніше опинились на еміграції. це сотник Модест Семирозум, юнаки Чорпіта, Заквалинський, полковник Лощенко та інші. а сам А. Гончаренко, хоч і наддніпрянець, був сотником у Дивізії ”Галичина” під час Другої світової...
ворога було затримано, виграно дорогоцінний час на переговорах у Бресті, придушено більшовицьке повстання в Києві, вчасно евакуйовано державні установи перед наступом більшовиків.
це дозволяє нам характеризувати бій під Крутами як перемогу українців.
]]>
]]>
оригинальный пост:
]]> http://xriak-te-ua.l....com/49424.html ]]>
" );
_last = ipsLightbox.lightboxImage.src;
}
}
/* Check for init and then keep checking for new image */
_to = setTimeout( "gbl_addDownloadButton()", 1000 );
}
//]]>